Спецпроект ПІ “10 фактів про Чорнобиль та Ірпінь”

Розказано, переказано та написано про Чорнобильську катастрофу у всеукраїнському та світовому масштабі чимало. Сьогодні ж, із сумної нагоди 30-х роковин цієї жахливої аварії, ми пропонуємо 10 маловідомих фактів, що назавжди пов’язали наше місто та Чорнобиль.

Перші сповіщення про аварію

Першими ірпінцями, які дізналися про аварію були чергові пожежники. Уже близько 2.30 ночі вони мчали на спецмашинах по Прип’яті на допомогу своїм колегам. Потім туди виїздить і група працівників відділу міліції. Тогочасному голові міськвиконкому Валентину Нетеці повідомили про «скоріш за все пожежу» тільки близько п’ятої ранку.

«Близько другої години ночі подзвонив черговий відділу міліції і сповістив про бойову тривогу, через те, що стався вибух на атомній станції. Такі навчальні тривоги у нас часто проходили…Черговому кажу, що я зайнята, сьогодні на тривогу не піду. Коли ж мені сказали, що тривога не навчальна, а справжня, ледве повіривши цій страшній звістці, швидко зібралась і побігла до відділу. По дорозі зустріла пожежників з Ірпеня та Бучі, які вже встигли приїхати і трохи заблукали. Я показала їм дорогу і навіть не думала, що скоро ці люди стануть моїми земляками» (Марія Бузарова, (1986 року майор міліції, начальник інспекції у справах неповнолітніх м. Чорнобиль), зараз ірпінка, голова ветеранської організації Чорнобильського райвідділу міліції)

Евакуація

27 квітня у другій половині дня з облвиконкому повідомили про тимчасову евакуацію жителів м. Прип’ять. З 523 автобусів, виділених від міст Київської області для евакуації населення Прип’яті, 55 автобусів було саме з Ірпеня. Ніхто не попереджав водіїв про загрозу від радіації, люди тривалий час не застосовували жодних засобів захисту. Одними з перших до санаторію «Ураїна» (Ворзель) прибули 4 ЛАЗи з вагітними жінками та дітьми.

«Ніякої супроводжуючої, жодних списків евакуйованих, не всі при собі мають паспорти, не визначений старший. Хтось дав команду «Усіх вагітних жінок з дітьми з Прип’яті та Чорнобиля – в «Україну». Хтось підігнав автобуси, швидко завантажили і поїхали. І це без дезактивації, в легкому одязі, без їжі і води. І що суттєво – не можна було добитися, хто розпоряджався, хто скеровував процес – суцільний хаос!» (Закордонець Л., 1986 року заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна»)

Офіційні документи

29 квітня прийшла команда з області – Ірпінський автопарк повинен вивозити велику рогату худобу із зони. І в міськвиконкомі підписується перше розпорядження щодо чорнобильських питань.

Перші чорнобильці-переселенці

День за днем в Ірпінський регіон прибувають автобуси з, як їх тоді називали «тимчасовими», переселенцями. 5 травня створено міську комісію для роботи серед населення, евакуйованого з району аварії, на чолі з М.О.Приймаком. Потрібно було оперативно вирішувати суто побутові питання щодо розміщення, харчування, лікування, а ще обов’язково поставити на облік в міськвійськкомісаріат усіх військовозобов’язаних. Людей розселяли в піонерські табори та санаторії. Розпорядженням №93 міськвиконкомом резервувалося 10% кімнат у будинках відпочинку «Перемога» та «Дубки». Особливу увагу приділяли, безумовно, дітям та вагітним жінкам.

«Оскільки більшість чоловіків, евакуйованих вагітних жінок несли вахтову службу в 30-тикілометровій зоні, був призначений «батько» на громадських засадах. Ним став заступник головного лікаря (санаторій «Україна») з культмасової роботи Орловський Дмитро. Проживав він у Києві, але родом з Ірпеня. В його обов’язки входило забирати з пологового будинку після виписки маму з дитям….Це щоразу було подією. Орловський щоразу їхав санітарною машиною з квітами та комплектом білизни для новонародженого. Медперсонал передавав йому дитину, а він, як прийнято в народі, вручав персоналові могорич» (Закордонець Л., 1986 року заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна»)

Житло для прибулих

1986р. міськвиконком запланував побудувати для ірпінців рекордну кількість квартир, але доля внесла свої корективи і багато новобудов відійшли у власність саме переселенцям із зони ураження. Серед них дві нові 14-типоверхівки у центрі Ірпеня повністю заселили чорнобильці. А 143-квартирний будинок по вул. Соборній, 107 був виділений цільовим призначенням для вселення до нього працівників та керівників усіх владних структур м. Прип’ять.

Оздоровлення дітей області

Навчання дітей у школах п’яти районів Київської області, що найбільш постраждали від аварії, закінчилося 7 травня. Уже з наступного дня розпочалося організоване відправлення учнів у дитячі оздоровчі заклади (піонерські табори). Ця серйозна робота проводилася із залізничної станції «Буча». Щоденно один, а то і два ешелони з дітьми, чітко за графіком вирушали в Прикарпаття, Луганську область, Молдову тощо. За відправленням кожного з них були відповідальні заступники голови міськвиконкому М.І. Сахневич та М.І. Радченко.

«Із задоволенням тепер можна зазначити, що під час цього не сталося жодної надзвичайної події. А дітей було більше десяти тисяч! Чимала заслуга в цьому як колективу станції «Буча», так й інших людей, які відповідали за забезпечення продуктами харчування, ліками, супровід виїжджаючих» (Валентин Нетека, у 1986р Голова Ірпінського міськвиконкому)

Екологічна ситуація

Ірпеню, як і столиці – Києву, в перші дні аварії значно пощастило. Адже вітер саме з 26 квітня та до початку травня був південним, тобто дув від регіону на північ, у бік Прибалтики та скандинавських країн. Проте радіаційний бруд потрапляв на Приірпіння на колесах спеціальної техніки, разом з одягом та особистими речами переселенців.

«Сіли втрьох – я, Шангін, Коваленко, та спробували якось підбити підсумки усьому, що приніс перший день Паски (ред.. 1986р Великдень припав на 4 травня). Ясно було, що всі дозиметри не підходили: вони не «брали». Рівні радіації зашкалювали. Може десь і були новітні прилади, але нам вони не доступні. Доводилося лише здогадуватися. Оперували даними, які нам подавали радіо та газети. Хоча здогадувалися, що рівень радіації набагато вищий. Адже у третій декаді травня при достатній вологості землі в лісопарку оздоровниці листя каштанів стало рудим!» (Закордонець Л., 1986 року заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна»)

За даними головного управління Держсанепідслужби у Київській області станом на листопад 2015 року радіаційний фон в місті Ірпінь становить – 8-11 мкр/год (для порівняння: Бориспільський район – 16-19 мкр/год, Києво-Святошинський – 14 мкр/год.). Норма радіаційного фону на відкритій місцевості – 8-12 мкр/год, в приміщенні – 15-20 мкр/год.

Зона

Як відомо, відповідно до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” Ірпінь належав до 4-ї зони радіоактивного забруднення – зони посиленого радіологічного контролю. З 1 січня 2015 р. набули чинності зміни до цього ЗУ. Зокрема, із Закону виключено статтю 2, в якій визначалися категорії зон радіоактивно забруднених територій, а також ряд пільг для чорнобильців.

Слід зауважити, що до 1986 року Ірпінь, Ворзель, Буча вважалися рекреаційними зонами. Були містами-курортами. Після аварії на ЧАЕС санаторії і бази відпочинку позакривали. Тільки останнім часом вся інфраструктура почала потроху відновлюватися.

Статистика

Згідно з даними відділу соціального захисту населення Ірпінської міської ради, на сьогодні в Ірпінському регіоні числиться:

1395 – постраждалі І категорії, інвалідність яких пов’язана з Чорнобилем, із них 185 є ліквідатори.

742 – ліквідатори ІІ категорії – (які брали участь у ліквідуванні аварії протягом 1986-87 рр.)

371 – ліквідатори ІІІ категорії (ліквідація наслідків аварії в 1988-90 р.)

Евакуйовані ІІ категорії (переселенці з Прип’яті, Чорнобиля, Поліського району, зони 30 км.) – 492 особи.

11 дітей-інвалідів, інвалідність ЯКИХ пов’язана з аварією на ЧАЕС.

Пам’ять

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції – найбільша та найстрашніша техногенна катастрофа людства. Приірпіння пам’ятає та шанує подвиг людей, котрі поклали власне життя перед агресією вбивчого невидимого ворога. У Бучі по вул. Чкалова встановлено пам’ятник Мирному атому. Гостомель приносить квіти до свого Меморіалу Чорнобильської трагедії. В Ірпені ж від жовтня 1988 року про подвиги перших ліквідаторів аварії нагадує погруддя молодого вогнеброця-ліквідатора Володимира Правика у міському парку імені героя.